Кажуть, що в окопах під вогнем немає атеїстів. Тут, після показового судилища наді мною та чотирьох з половиною місяців у камері, я зрозуміла, що у тюрмі також немає атеїстів.
Коли тебе, не зважаючи на нестерпний біль, допитують та судять прямо в тюремній камері десятки годин, без перерви і перепочинку, коли вся каральна система авторитарного режиму щодня намагається знищити тебе навіки, а підконтрольні владі ЗМІ зранку до вечора цілеспрямовано дискредитують твоє ім’я… Тоді молитва стає єдиною інтимною, вартою довіри розмовою, що вселяє надію. Ти розумієш, що Господь – твій єдиний друг, твоя єдина доступна родина, тому що будучи позбавленою навіть доступу до священика, я не маю кому більше довірити свої думки та надії.
У цю пору любові та родинного свята, у Різдвяні дні, самотність тюремної камери стає особливо нестерпною. Сіра, мертва нічна тиша (чоловіки-вартові, ніби вуайєристи щохвилини зазирають крізь отвір дверей твоєї камери), раптові далекі крики ув’язнених, крики розпачу, страждання та гніву, брязкання тюремних засовів: все це не дає заснути та вселяє такий неспокій, що перетворюється на окреме катування.
Але дивно те, що твої почуття не притупляються цим мертвим та жахливим світом. Навпаки, він запалює їх: твій розум звільняється від повсякденних турбот, щоб думати про вічне та твоє місце у ньому. Ця свобода духу є справжнім несподіваним подарунком у різдвяну пору. У темряві камери, я знаходжу сили та надію від того, що знаю: Господь – поруч зі мною. Адже де ще місце Христа, як не поруч з тими, хто страждає та просить милості.
Тут я прочитала піднесені та напружені "Листи з в’язниці" Дітріха Бонхеффера, в яких він тужить за Христом, здатним запропонувати милосердя світові, а потім стати мучеником заради кожної людини. Написана у тісній, сирій та смердючій камері, в якій надія мала померти раніше за тіло, Бонхеффер створив книгу, сповнену віри, відкритості, можливостей та надії – навіть у найтемнішу для людства годину.
Коли я думаю про важке становище України, я згадую один епізод з книги. Коли Бонхеффер чекав на страту нацистами він написав, що у в’язниці "безбожність світу не ховається, а навпаки – унаочнюється і постає в неочікуваному світлі".
Таким чином мене, певною мірою, заспокоює цього Різдва те, що я знаю: всі театральні декорації впали, безбожність, жорстокість та злочинність авторитарного режиму, який сьогодні править у Києві, нарешті постали перед українцями і світом у зрозумілому світлі. Всі дізналися, що удаване прагнення європейського майбутнього цього режиму є обманом. Всі побачили, що при владі перебувають клептократи. Зневага режиму до Конституції та верховенства права тепер є незаперечними.
А чітке розуміння проблеми озброює.
Але важливішим є те, що сьогодні у світі набагато більше дізналися про страждання українського народу, і ми тепер у цій своїй біді не самі. Біль полегшується тим, що нашими проблемами та труднощами щиро переймається Європа і весь світ. Щоденні утиски, придушення ЗМІ, вимагання хабарів та руйнування бізнесу: все це робить державна мафія на кордоні з Європою. Але тепер європейські друзі осягнули всю зухвалу ницість режиму, з яким вони змушені мати справу.
Вірю, що з цим демократична європейська спільнота миритися не буде, а українці у своїй боротьбі будуть сильними та не самотніми.
Я не вдаю з себе знавця з питань віри та духовних цінностей. Я просто віруюча людина, яка не сприймає того, що наше існування є результатом випадкового космічного катаклізму. Я вірю, що ми – частина таємничого, але цілісного діяння, чиє джерело, напрямок та мету іноді важко збагнути. І я знаю, що воно має значення та ціль, навіть тоді, коли хтось знаходиться за гратами.
Лише віра в те, що наше життя має значення, що наші рішення повинні оцінюватися з точки зору їх морального змісту, допоможуть нам в Україні і будь-де в іншому місці знайти вихід з цього нещастя, в якому опинилася Україна за два попередніх роки. В наших силах повернути собі та зміцнити знову наші свободи та наше суспільство, не самотужки, а об’єднавши наші українські сили з однодумцями у всьому світі. Ми це зможемо. Я знаю.
Цього Різдва я попрошу мою родину та друзів не хвилюватися за мене. Як сказала Анна Ахматова (не Ахметова) "Я жива у цій могилі". Справді, знаю, що більше жива ніж люди, які ув’язнили мене тут. Різдво – час, що може позначити новий початок для всіх нас.
І знову ж, як сказав Бонхеффер у своєму останньому слові "Це… для мене – початок життя".
Юлія Тимошенко, двічі прем’єр-міністр України, лідер української опозиції,
Лук’янівська в’язниця, Київ
Ще за тривалий час до настання Нового року депутат Автозаводської районної ради від політичної партії Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина» Олександр Анатолійович Коваленко потурбувався про те, щоб якимось чином, як добрий Дід Мороз, порадувати та поласувати малечу, які ще вірять і казку, і в Діда Мороза.
