Депутатська робота
– Незважаючи на те, що у мене є певні дні й години прийому, я намагаюся працювати з людьми у будь-який час. Ті, хто мешкає на тому окрузі, де я балотувався, знають, де є працюю, що до мене можна прийти у будь-який день і час, коли я на місці. Як на мене, це правильно, коли люди не чекають на один-два дня на місяць, а можуть завжди звернутися до депутата.
І звернень дуже багато. В першу чергу, це комунально-господарські питання:
перше – прохання посприяти ремонту дахів;
друге – ремонт під’їздів;
третє – ремонт та облаштування дитячих ігрових та спортивних майданчиків на подвір’ях багатоквартирних будинків;
четверте – заміна стояків.
Це дуже болюча тема, адже більшість будинків у нашому місті зведена ще у 70-80 роках, а термін експлуатації труб складає 30-40 років, тобто настав час заміни стояків у багатоквартирних будинках. На жаль, проводити її ніхто не поспішає, та й коштів на подібний ремонт немає. Керівництво міських керуючих компаній киває на керівництво міста й наполягає на тому, що подібні ремонти вони не мають проводити за власний рахунок – на це гроші повинно виділити місто. Тож це питання поки залишається відкритим, і на його вирішення коштів потрібно немало.
П’яте – скарги на інтернет-провайдерів. У першу чергу, надходять вони від мешканців хрущовок, бо у дев’ятиповерхівках є місця, щоб встановити обладнання, аби воно не заважало мешканцям, а от тут такої можливості немає. Інтернетники, мало того, що свердлять дірки на дахах і у стінах, незважаючи на ремонт у під’їзді, утеплення, і залишають їх відкритими, так ще й встановлюють ящики, які заважають мешканцям заносити й виносити меблі та матеріали під час ремонтів квартир. Зараз необхідно розробити правила, які будуть чітко оговорювати всі нюанси проведення інтернет-мереж у таких будинках.
Шосте – міські, внутрішньоквартальні, дворові дороги. На жаль, у місті немає коштів на загальний ремонт доріг, саме тому КП «ШРБУ» змушене проводити ямковий ремонт, який є сезонним і постійно потребує додаткового ремонтування. Також тут слід звернути увагу на дороги без асфальтного покриття. Щоб люди могли нормально ними ходити та їздити, слід частіше їх грейдерувати. Зазвичай, ці дороги знаходяться у відомстві районних рад, тож тісно співпрацюємо і з ними.
Сьоме – звернення громадян за матеріальною допомогою, як у разі хвороби когось із близьких, так і на ремонти та інші потреби. Я завжди намагаюся допомогти тим, хто просить гроші на лікування. Так, до мене звернулася жінка з проханням допомогти її двадцятирічному сину. Він захворів, йому зробили операцію, та потрібна ще одна, яка коштує 130 тисяч гривень. І, якщо грошей до кінця літа не знайти, пухлину не видалять, і дитина загине.
Як і раніше, я беру участь в організації та проведенні благодійних акцій. Допомагаємо пенсіонерам, соціально незахищеним верствам населення, наприклад одягом. Напередодні Великодніх свят ми відвідали самотніх пацієнтів 3-ої міської лікарні, тих, до кого ніхто не приходить – кожному приготували смачні продуктові набори, щоб хоч перед святами їх трошки порадувати та підтримати.
Оцінка роботи влади
– Я – член команди нашого мера і критикувати його роботу не буду. Однак і оцінку відмінно за роботу у місті я поставити не можу, об’єктивно оцінюючи її на три з плюсом, чотири з мінусом. Головною проблемою є нестача коштів. На ті ж гроші, які є у міста, робота ведеться дуже активно. Звісно, є надія, що скоро міські бюджети будуть складатися за трохи іншою схемою: 60% залишатиметься у місті, 40% – віддаватиметься на потреби держави, області. Це дасть змогу спрямувати міські гроші на вирішення проблем саме нашого міста. Тоді, у першу чергу, здійснив би модернізацію міськводоканалу, очисних споруд, водозабору, щоб покращити якість питної води – далі слід провести ремонтні роботи кременчуцьких доріг і довести до ладу дитячі садки, школи, заклади охорони здоров’я.
У житті
У Петра Анатолійовича велика родина: дружина, дві доньки 20 і 17 років і син – 8 років.
– Ми з дружиною завжди мріяли про велику родину. Я сам із багатодітної родини: у мене п’ять сестер і брат, тож про те, щоб мати лише одну дитину, мови ніколи не було. Але й народити сімох дітей ми також не ризикнули. Коли наші доньки виросли, ми з дружиною зрозуміли, що маємо сили на те, щоб виховати ще одну дитину. Саме тоді й прийшла думка про всиновлення. І в цьому мене підтримала вся наша родина. Саме так у нас з’явився Ерік. Тоді йому було ще тільки три роки, і багато чого з минулого життя він не пам’ятає, та іноді підходить до мене й говорить: «Папа, а я колись був у іншому місці, там було багато дітей». Взагалі, діти – незвичайні створіння, за ними так приємно й дуже цікаво спостерігати: як вони ростуть, набираються розуму, ставляться до життя. Колись Ерік підійшов до моєї дружини, після того, як по телевізору побачив вагітну жінку, й запитав: «А я теж у тебе народився у животику?» Тоді дружина йому відповіла: «Ні, синку, ти народився в моєму серці». І зараз він цим пишається.
Ми любимо проводити час разом, всією родиною. Із задоволенням їздимо на природу – на шашлики, а ще маємо кулінарну традицію – два-три рази на рік готуємо велику індичку й куштуємо її за родинним столом. Також запрошуємо друзів, родичів – це у нас таке «свято живота».
Раз на тиждень відвідуємо міський парк «Придніпровський». На жаль, у нашому місті таких зелених місць для родинного відпочинку дуже мало. Так би ми гуляли не тільки там. Не нехтуємо і поїздками до «МакДональдса» – це також уже стало маленькою традицією.
Доньки дорослі, і вони вже не беруть участь у наших щоденних домашніх бешкетуваннях, а от ми із сином «граємось» у бокс. Для цього у нас є все необхідне: груша, боксерські рукавиці. Так, от: мене Ерік називає Майклом Тайсоном, а сам «перетворюється» на Кличка. Ну, й, звісно, кожного разу перемагає Кличко – він же чемпіон, а Тайсон завжди змушений піддаватися, а як інакше?
Є у нас і хатні тваринки – дві білки. Їх догляданням займаються винятково діти. Доньки прибирають, а син годує. Це дуже дисциплінує дітей, вчить відповідати за іншого. У нас раніше були і собаки та коти, зараз на це часу немає, тож ми знайшли такий гарний вихід – білки, які не потребують постійної уваги й багато часу.
Взагалі, ми – звичайна родина, яка разом дивиться телевізор, виховує дітей і радіє тому, що ми разом.
Позиція депутата
– У першу чергу я хотів би відзначити роботу в комісіях, адже саме вона дає змогу кожному депутату більш ретельно розібратися у тому чи іншому питанні, скласти власне враження про проблеми й прийняти вірне рішення. Я входжу до складу депутатської комісії з питань соціального захисту населення, охорони здоров’я, материнства та дитинства. Нещодавно ми проводили виїзні засідання, під час яких відвідали кілька лікарень та поліклінік міста. Враження залишилося важке – заклади охорони здоров’я у жахливому стані. Взагалі, міські лікарні мають стовідсотково фінансуватися з державного бюджету. Місто, в свою чергу, також може виділяти кошти на підтримку лікарень із «другого кошика», що ми й робимо, та це мають бути додаткові, бонусні кошти. У нас ситуація інша. Держава забезпечує лікарні лише на 46 відсотків – менше половини!!! Цих грошей вистачає хіба що на оплату за використання енергоносіїв та на мінімальну заробітню плату. Лікарні не те що не розвиваються, оновлюються – вони занепадають. 54 відсотки не доплачують, тому ми й бачимо обшарпані стіни, старе, практично антикварне, обладнання, нестачу кадрів і медикаментів та інше.
Добре, що хоча б є змога з міського бюджету надати гроші, підтримати, та вони не мають бути способом «вижити».
Особливо своїм станом вразила мене 4-а поліклініка на Молодіжному. Вхід до неї зроблений з металевих куточків та скла, тобто взимку тут величезні тепловтрати. Мерзнуть усі: хворі, лікарі, та й зовнішній вигляд ця конструкція має поганенький. Підлога у поліклініці викладена плиткою, можливо, колись вона й була нормальною, та з часом втратила вигляд і всі свої якості, до того ж, у багатьох місцях вона просто відсутня, і замість неї можна побачити просто цементні «дірки», стіни обшарпані. І так поліклініка виглядає скрізь: що на першому поверсі, що на другому, де знаходяться кабінети керівництва цього медичного закладу. Дуже важко працювати у лабораторіях, де роблять аналізи – тут не вистачає реагентів тощо. У поліклініці тридцять років не змінювали обладнання! Як завезли, коли відкривали заклад, так на ньому досі й працюють, обслуговуючи при цьому п’ятдесят тисяч кременчужан.
Люди мають отримувати якісне медичне обслуговування, а то виходить, що ті, хто мають гроші, йдуть до приватних поліклінік, а звичайні кременчужани, які не можуть цього собі дозволити, не можуть і лікуватися у нормальних умовах. Держава має нормально, стовідсотково фінансувати всі медичні заклади, а не лише столичні чи в обласних центрах.
Мені подобається, що навіть у цьому скрутному становищі головні лікарі міських медичних закладів залишаються оптимістами, вони бачать, що місто допомогає, і вже сприймають це, як покращення ставлення до них. І це добре: так і працювати легше, та й нам, депутатам, вони йдуть назустріч і готові до співпраці. Це породжує величезне бажання вже за цієї каденції навести лад і покращити стан у сфері охорони здоров’я.
Євгенія Гамза, "Вісник Кременчука"
Немає коментарів:
Дописати коментар